Ѕ≥лоруська казка
Ућузикант-чар≥вникФ
∆ив-був на св≥т≥ музикант. ѕочав в≥н грати ще змалку. ѕасе, було, вол≥в, зр≥же лозину, зробить соб≥ дудку та ¤к заграЇ, нав≥ть воли перестають щ≥пати траву Ц насторожать вуха та слухають. ѕташки у л≥с≥ затихнуть, нав≥ть жаби на болот≥ не кумкають. оли грав маленький музикант, кожному здавалос¤, н≥би рад≥сть неземна охопила серце, ¤кась нев≥дома сила п≥дхопила його ≥ несе все вище й вище Ц в чисте синЇ небо до ¤сних з≥рок. ≤ хочетьс¤ сид≥ти ось так все житт¤ та слухати гру музиканта.
√рав в≥н весело Ц вс≥ веселилис¤. √рав сумно Ц ус≥х смуток охоплював. ќсь ¤кий був музикант-чар≥вник: що захоче, те з серцем ≥ зробить.
ѕ≥др≥с музикант, змайстрував соб≥ скрипочку та й п≥шов ходити по св≥ту. ѕрост≥ люди любили його, годували його та поњли його, а зл≥ пани не любили, тому що п≥сл¤ виступ≥в музиканта-чарод≥¤ переставали служити њм, не хот≥ли њм п≥дкор¤тис¤. ≤ вир≥шили зл≥ пани погубити музиканта. ≤ зговорилис¤ з чортами, ≥ наслали чорти на нього, коли в≥н по л≥с≥ шов, 20 голодних вовк≥в.
«агородили вовки музиканту дорогу, зубами клацають, оч≥ червоними вогн¤ми гор¤ть, а у музиканта в руках н≥чого немаЇ, лише скрипка в торбинц≥. ƒ≥став в≥н ≥з торбинки скрипку, щоб ще раз з≥грати перед смертю, прихиливс¤ до дерева ≥ пров≥в стручком по струнам. як жива заговорила скрипочка. (“ут повинн≥ пролунати перш≥ звуки скрипки. ѕ≥сл¤ того, ¤к вони прозвучать, казка продовжитьс¤).
«авмерли кущ≥ та дерева. ј вовки ¤к сто¤ли з розкритими пащами, так ≥ завмерли, слухають у вс≥ вуха та й про голод забули. (ЋунаЇ вс¤ мелод≥¤ на скрипц≥