Закрыть окно

Усяк де чого-небудь вдався.

Той робить те", другий — друге;

Всяк свого б берега й держався...

Еге! Коли б то так всяк шанувався.

Так є ж такі дурні,

Що іноді за те беруться,

До того пнуться,

Чого й не тямлять. По мені —

Роби вже лучче те, що вмієш,

То й бачитиме всяк,

Що ти що-небудь розумієш.

Один ще змалу вдатний Шпак

У Щиглика співать навчився. Канальський Шпак так умудрився,

Що як почне, було, співать—

Диковина й сказать!

Мов справді Щиглик то співає.

От слухає Шпака усяк,

Дивується та вихваляє,

Шпаком розумним величає.

Радіє, аж плигає Шпак!

Чого б йому іще'й хотіти?

Кохаться б дурневі та жити;

Таке життя другому б рай,—

Шануйсь та людям потурай,

Виспівуй на всі боки!..

Так он що (я сказать забув) —

Шпачок зависливенький був.

Почув він (мабуть, від Сороки),

Що Соловейка хвалить всяк.

Шпакові се завидно стало,

Надувся бісів Шпак.

“Коли ж моїх пісень вам мало,—

Він сам собі мовляє так,—

Тривайте, й я так заспіваю...

Ще, може, й краще... Я вже знаю!

На бісового батька й Шпак!..”

Зачав мій Шпак пісні виводить,—

Так ні — зовсім не те виходить:

Хоч вельми дуже запищить,

Хоч не до прикладу хавчить,

Або нявчить.'мов по-котячи,

Або мекече по-ягнячи.

Співав мій Шпак, співав,

Аж покіль всіх порозганяв,—

Ніхто і слухати не хоче,

Тікає геть, та ще й бурмоче:

— Дурний, не знать чого схотів!

Хоч би сміху вже не робив:

Співав би гарно по-щиглячи,

Ніж чортзна-як по-солов'ячи.

Закрыть окно