Закрыть окно

Багровий прах. Румовище будов,

Розчахнутих, розколотих, згорілих,

Де кров'ю стала ржа, де ржею стала кров,

Де жевріє ще жар в розкопах, як в горнилах.

По гиччю й залізяччю поміж стін,

Сахаючись, коли тріщать обабіч мури,

Ішов з юрбою я, ішов я не один,

Переступаючи баюри й кучугури.

Над нами вже ве гримали громи,

Прозоро грала просинь вереснева,

Ричали тільки душі і доми

І чорнорукі корчились дерева.

Це попелище, грище вітру й смерті,—

Воно іще не вигасло дотла,

Серця ще не загоїлись роздерті,

Біда терзала, шарпала, пекла,

Але по-іншому вже формувались мислі,

По-іншому складалися труди,

Хоч гук ще гув з-за львівської гряди

Й розпачливо волали води Вісли.

Так, ми перемогли. Ми, переможці, йшли,

Піднесені, досвідчені, рішучі,

За Німану закровлені вали

І за Карпат сповиті димом кручі.

І по скорботній київській путі

У пропітнілій формі безпогонній,

У кирзовім розтоптанім взутті

Ми вкупі йшли,— ішли і ті, й не ті,

Ввіходячи у зал білоколонний,

Щоб там віддатись думі й красоті.

Чого ми прагли? Зваги чи розваги?

Чи забуття? Чи марення? Чи сну?

Куди ми рушимо, безсонні роботяги,

Від цих руїн в музичну далину?

Так тяжко витягти нас з бушування праху,

З надмірних діл, з невигаслого жару,

Незмовклого жалю, невижитого страху,

Жахного згару Бабиного яру,

Від свіжих,

виритих понад Дніпром могил,—

І все ж не тільки біль,

не тільки прах і пил,

І все ж упевненість нових нежданих сил,

І зладнаних цеглин спокійно рівний крок,

І синювата сталь приварюваних крокв,

І душ спрямованих сміливий перевал...

Такими входимо в білоколонний зал,

Хоча не знаємо, чого від залу хочем,

Тіла на крісла трудно кладемо,

Уламками шершавих слів скрегочем,

Стрясаєм з пліч натруджених ярмо.

Ми всі були і схожі, й многоликі,

Всі — різних доль, і різних мов, і душ...

Ще не пора, схвильовані музики,

Вам вигравати, нам вчувати туш!

Нам часу ще нема й самих себе продумать

І заглядать безклопітне вперед.

Нам біль і спрага дихання ще тлумить,

Ще щирить зуби в кожнім з нас скелет,

Ще ми не знаємо, чому й навіщо входим

У зал, освітлений конвульсіями люстр,

Набитий сірим, змореним народом,

Зашумлений шептанням смаглих уст.

І все змовкає вмить, і все вщухає вмент.

Застигли скрипалі, завмерли трубачі,

І небувале зблідлий диригент

Хитається, по сцені ідучи. І пристрасть,

вибухнувши рвучко в дирижері,

Крізь млявий морок, голубу півтьму _

Враз розчиняє нам високі й світлі двері

В світанок, що минув десь років три тому.

Немов поміж колон, поміж його акорди

По гармонійних сходах пропілей

Ввіходить в ранок люд,

прекрасний, сильний, гордий,

Насправді годний імені людей.

Зарожевіла рань. Злотисте полудення.

Лілові сутінки. Солодка втома тіл.

Лягає синь, як віть гліцинії, на діл,

Розплескавши озер вечірнє зеденення.

І гра тонких хмарин.

І заходу розкішний небосхил.

І на сумирнім мирнім видноколі

Смеркової зорі прощально-мрійна тінь

На хвилях флейт спливає в далечінь

Поволі. Поволі. Поволі.,

І тільки б гойдався ласкаво й замислено глиб,

І тільки б стелилася ніжно голублена тиша,

Коли забубнів поза обрієм

глухий барабанний дріб.

Бездумна гупня, що ставала зухваліша і лютіша.

Дріб. Ще раз дріб. Ще раз стук. Ще раз зик.

Він простору прагне. Він прагне поширень.

Хрипко вигаркує: “Vorwarts! >>Скрикує дико…

Наступ потвор. Впертість убивць. Тупіт чобіт.

Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає.

Б'є в стіни. Б'є в степи. Б'є в зеніт.

Суне. Реве. Роззявляється пащею.

Плющать удари. Плещуть пожари.

Гуп. Грюк. Крик.

Машин заброньованих ромби.

Крізь небо прогвинчені бомби.

,,Sieg? Sieg? Sieg?”

Я, загнаний,

стояв над жовтопінним Доном,

Над неладом і гамом переправ,

І горлом, стиснутим злобою і прокльоном,

Ковтками жовчі подих свій глитав.

На рубежі судьби чапів і мучивсь так,

Таку нестерпну ніс в єстві своєму міць,

Що краще виповзти з гранатою під трак,

На всохлу землю впасти горілиць,

Щоб остаточно в небо зазирнуть,

А потім — хруск, лахміття, каламуть.

Ні, я не впав. Я брів. Я потерпав на Волзі,

Коли сталевий шторм гатив об Сталінград.

Я думав, що тоді звалюсь на брук невдовзі,

Не вчувши і того, як втне мене снаряд.

Я смерті не шукав, та, думаю, від неї

І не тікав, хоч з нею не розставсь,

Хоч у піщане дно трясучої траншеї

Влипав,розпластувавсь,втискавсь.

Приволзька, вирвами порита, оболонь.

Тут суд і пруг життя. Нема путі назад.

Так стій же, Сталінград!

Так бий же, Сталінград!

Батарея, вогонь! Батарея, вогонь!

Удар за ударом. Дужче і дужче.

Але ще не близько звитяжне грядуще.

Ще згинуть мільйони. Ще стогін і плач.

На штурм і на смерть ще покличе сурмач.

Але вже ясніє. Знов ранок настане.

О зорі досвітні! О зорі світання!

Багато ще буде стражденних доріг

До брам тріумфального Дня Перемоги,

Але її вість передчути він зміг,

Художник цей, з болю змарнілий і строгий.

Доми Ленінграда. Розторганий дах.

Нічних вартувань невсипущі пости.

Зубасті закопчені кліщі в руках

Хапати запалки, піском замести.

Пронизливий виск. Стукотня. Гуркотня.

Сліпучістю лінз пересічена даль.

А потім — задума жовтцевого дня.

Пуста аудиторія. Ноти. Рояль.

І він,— він,

примружуючись по-хлопчачому,

Нервово посіпуючи окуляри,

Вдивляється в те, що ми згодом побачимо,—

Завтрашній лик перемоги й покари.

Він бачить виразно, він чує громове

Велике, прекрасне, осяяне слодо.

Його проректи.

Не баритися довше.

Воно вже у серці, в акордах воно вже,

Воно вже в народі, воно вже в поході,

В своїй непоборній і радісній вроді.

Воно тут над нами, над зібраним людом

Похмурих киян і печальних киянок,

Воно всіма нами сотвореним чудом

Звелося як людства невиданий ранок.

Хай морок руїн навкруги ще вирує,

Хай куряву й кров ми з обличчя пе стерли,

Та вірим, та знаєм —

не марно, не всує

Кривавились, бились, боролись і мерли.

Наш змучений Київ з лиця свого витре

Сліди, що лишила роз'ярена повідь.

Промовили те Ви, товаришу Дмитре,

Що кожен із пас у душі своїй мовить—

Про горя минучісгь і про жш гстворпість

Симфонії Сьомої журна мажорність,

Натхненність цього музикапга тривожного,

Худенького, змореного громовержця,—

Вона об'єднала нас, кожного й кожного,

Розпечене серце впаявшії до серця.

О музики благословенна соборність!

Закрыть окно