ІВАН ПІДКОВА
Т.Г.Шевченко.
Було колись — в Україні Ревіли гармати;
Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували,добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись — в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! може, серце
Хоч трохи спочине.
11
Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє,
Синє море звірюкою
То стогне, то виє,
Дніпра гирло затопило.
“А нуте, хлоп'ята,
На байдаки! Море грає — Ходім погуляти!”
Висипали запорожці — Лиман човни вкрили.
“Грай же, море!”-заспівали, Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Походжає вздовж байдака, Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди—
Де-де буть роботі? Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку — човни стали “Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани, Панове-молодці,
А у Царград2, до султана Поїдемо в гості!”
“Добре, батьку отамане!” — Кругом заревіло.
“Спасибі вам!” —
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака Знову походжає
Пан отаман та на хвилю Мовчки поглядає.
[1839, С.-Петербург]